• Поиск

Світові бестселери “Татуювальник з Аушвіцу” та “Подорож цильки” Гізер Морріс

Відверто кажучи, я планувала охопити одразу всі три книги, але такі тяжкі жахіття не даються одразу. Навіть після закінчення другої історії залишилася така гіркота в роті і в душі, що потрібна була перерва. А зараз ще й це кладовище в Ізюмі…

“Татуювальник з Освенциму” – роман письменниці Хезер Морріс, який розповідає дивовижну, але реальну історію молодого словацького єврея. Він не тільки потрапив до табору смерті і зумів вижити, але й зустрів у цьому страшному місці своє кохання, яке зберіг на все життя й лише під кінець після смерті коханої він наважився розповісти світові свою правду, даючи інтервью сценаристу Гізер Морріс. В самому романі він звучить як “тетувівер”, на мій погляд, українською ще набагато краще.

У цих історіях для мене було надто багато неприємних історичних відкриттів. Наприклад, хто знав, що багато польських, чеських, українських євреїв добровільно прибували на місця, звідки їх везли до таборів смерті? Виявляється, уряди добровільно здавали тих же євреїв ще до захоплення країн, до офіційоної сдачі територій. Мовляв, ви врятуєте свої сім’ї, якщо поїдете працювати на німців. Працювати на німців… Хто ж знав, що ця робота буде на території таборів смерті та фраза «ARBEIT MACHT FREI» (труд веде до свободи) на воротах стане їх найстрашнішим прокляттям до смерті або на 4 довгих роки.

Автору трьох книг Хізер Морріс неймовірно пощастило зустріти Людвіга Ейзенберга на своєму життєвому шляху. Лале вирішив розкрити правду про перебування в таборі Аушвіц лише після смерті його дружини. Йому на той момент виповнилося 87 років. До цього моменту Лале боявся засудження, політичних переслідувань та іншого.

Хізер за фахом – сценарист і це, мабуть, і був наш шанс побачити ці історії. Бо коли Лале відкрився їй і дав дорогоцінний матеріал для книг, вона виконала неймовірну роботу з пошуку матеріалів і офіційних підтверджень слів Лале з цілою командою. Збиралися знімати фільм і на ці пошуки було виділено окремий бюджет австралійською державною кінокомпанією Film Victoria. Тобто, матеріалу накопали і було вирішено писати книгу, звідси й такі плоди. Жаль, що так і не стали знімати фільм. І шкода, що сам Лале не дочекався виходу роману. Як і не дізнався, що батьки його загинули в Освенцимі за місяць до його приїзду до табору. Це виявилося лише під час вивчення документів та подано читачам у самому кінці. А весь роман він так тепло про них згадує і сподівається, що вони живі.

З іншого боку, може, й добре, що головний герой не встиг прочитати фінальну версію, бо у самій книзі є безліч зовсім незрозумілих сцен… Так, Лале обмінював коштовності, які ув’язнені забирали у тих, хто приїхав, на продукти та ліки через поляків, що добровільно ззовні приходили на будівництво табору. Було й так, не лише ув’язнені будували цехи смерті. Але… постійно йому передавали рубіни, алмази, смарагди та інше… Як я зрозуміла, каміння виймали із забраних виробів. Чи Вам не ріже око? Так, припускаю, що якийсь відсоток полонених був достатньо заможним, але ж не потоком. Виймали каміння та їх не враховували німці? Дуже сумніваюся, там навіть прості золоті каблучки досі збереглися страшним насипом за склом. Якесь індійське кіно. Німці враховували під опис кожну фігню, не могли потоком каміння 4 роки таємно йти татуювальнику. У книзі немає навіть жодної історії жодного хоча б фінансово вільної в минулому житті людини. Чи за шоколадку капо дозволяли двом ув’язненим займатися сексом на нарах в окремій кімнаті? Це реально дико. У другій книзі про Гулаг вже описано зовсім інше. Загалом і в цілому, автор – ніби-то успішний сценарист – але немає жодної роботи за її сценарієм. Натомість стала популярною завдяки історіям Людвіга та пов’язаних з ним людей. Там-сям прикрасила і готові романи.

Мене вразив сам Людвіг. Мамин мазунчик, як він сам про себе говорив. Це справді джентельмен у серці та вчинках. Як він любив свою Гіту. Адже і після звільнення з Освенциму на них чекали непрості пригоди. Я спочатку думала, що вона теж його прикрасила на кшталт кіно, але коли я почала шукати про нього матеріали, то зрозуміла, що образ головного героя передано дуже точно.

Залишу доказ посилання для тих, хто хоче дізнатися всю історію і подивитись на саму пару Лале і Гіти. Стаття російською, але це матеріали британскьої ВВС. І ще одне відео посилання з повітря на сам Освенцим.

Ще більш складні роки були у Сесілія Кляйн чи Цильки Кляйн, як вона фігурує у книзі “Подорож Цильки”. Догодити після 4 років в Освенцимі прямо в Гулаг в Воркуту ще на 15 років… страшнішої долі і не намалюєш. Автору, на жаль, вже не вдалося застати Цильку та її чоловіка живими, але сама історія не блякне від цього.

Жінка, яку не здолали ні німці, ні орки в Гулагу, яка здобула професію медсестри та знайшла свою любов. Попри всі гвалтування, образи, напади вона несе своє кохання, вона міняє відношення до жінок, що в умовах концтабору народжують немовлят, до поранених та приречених на смерть докторами-ублюдками, що за гроші вбивали не гірше нацистів.

Не думала, що такі різні долі Лалі та Цильки зможуть закохати в себе, дати час на роздуми не лише про нашу Українську війну. Хай там як з описом буднів концтаборів, а ці історії повинні були прозвучати світом.

Оставить мнение

Автор
Ксения Белавина

Добро пожаловать в мой блог о красоте, самооценке, путешествиях. Вам здесь понравится

Смотреть все статьи
Автор Ксения Белавина
Blvn's Beauty Blog

Архивы